Історія визволення Чемеровець та району.
Мирне життя чемерівчан, як і всієї країни було перерване віроломним нападом фашистської Німеччини.
Не підготовлена вести війну на власній території, Червона Армія відступала під натиском переважаючих сил противника.
9 липня 1941 року німецько-фашистські війська окупували селище Чемерівці та навколишні села. З перших же днів загарбники стали наводити на завойованій території „новий" порядок. Дні тимчасової окупації краю були чорними днями жахливого терору і знущань над мирним населенням.
У селищі у роки масової колективізації (1929 р.) було створено два колгоспи „Паризька комуна" та ім. Карла Маркса. У першому з них було об'єднане українське населення, колгосп ім. Карла Маркса об'єднав єврейське населення. Євреї займалися ремеслом, працювали в лікарні, школах, тримали невеличкі крамнички, обробляли землю. Голово колгоспу ім. Карла Маркса був Детиніс Валько Хаїмович, батько трьох дітей. Єврейське населення жило дуже дружно з українцями. Жодним документом не зафіксовано ніяких непорозумінь на національному грунті. Перед початком другої світової війни ці два господарства об'єдналися в одну артіль „Паризька комуна".
Захопивши край, фашисти стали грабувати його та знущатися над
населенням.
Одного липневого погожого дня фашисти та поліцаї оточили територію ринку селища. Був базарний день і людей з навколишніх сіл прибуло досить багато. Незабаром загарбники виділили велику юрбу людей, зняли облаву з ринку і повели людей дорогою.
Очевидці Полудняк Петро Тимофійович, Глинський Микола Гнатович (жителі селища) розповіли: „У цій колоні приречених ми бачили молодих хлопців у вишитих українських сорочках, було багато дітей, а основна маса -євреї. Колону, яка нараховувала 67 чоловік, повели на територію артілі, а потім погнали дальше дорогою, яка вела на Шидлівці (так звана „Кривуля"). З правої сторони дороги рознялося поле, а в тому місці, де дорога повертала (чому і названа „Кривуля були викопані дві силосні ями. Тут кати і зупинили колону.
Дорослі опору не чинили, сприймали все як належне. Аж раптом з колони, наче пташеня, випурхнуло маленьке хлопченя. Як йому хотілося жити! Як ласкаво світило сонечко! Якби мале мало крильця і могло шугнути аж до хмар!
Хлопченя швиденько перебирало ніжками, все далі втікаючи від тих страшних ям. А серденько, здавалося, розірветься від жаху. Один із поліцаїв посміхнувшись, повів автоматом в сторону дитини, прицілився, неквапом натиснув на гачок. Автомат коротко диркнув і дитя, наче пташеня розбите злим яструбом, впало на землю, поливаючи її невинною кров'ю. Кулі попали в ніжки, які так рятували дитяче життя. Повільно поліцай підійшов до дитини, грубо схопив за ніжку і поволік до страшних ям. В одну з них і вкинув ще живу дитину. І це стало сигналом. Задеркотіли автомати і стали падати на землю всі ті, кого фашисти прирекли на смерть. Через кілька хвилин все було скінчено. Забитих покидали в ями і стали засипати тонким шаром землі. Жителі селища, які були очевидцями цього жахіття, розповідають, що земля, в ямах, де були розстріляні 67 людей ворушилася ще три дні..."
Для них і по сьогоднішній день братськими могилами стали оті дві страшні силосні ями край дороги.
За заздалегідь розробленими планами фашистів єврейське населення, незалежно від місця проживання підлягало масовому знищенню. Не обминула ця гірка чаша і чемеровецьких євреїв.
Через кілька днів після описаної подіїй селище прибув каральний загін асесівців. Сонце тільки вийшло з-за гори, коли євреїв стали виганяти з домівок на вулицю і лаштувати у величезну колону.
Плакали діти, матері, батьки, які розуміли, що далі буде. Старих і немічних несли родичі на руках. Пролунала команда і колона рушила. Був спекотний день і над колоною стояв стовп куряви.
Вони йшли на смерть. Покірно, гідно, з опущеними головами. Вони йшли на Кам'янець-Подільський у гетто. А там їхню долю вирішували окружний комісар Раундль, начальник СД Шене і начальник жандармерії лейтенант Райх, а згодом капітан Отто.
За містом шляхом вибуху заготовлялися ями-могили, зводилися великі загони СД, поліції і жандармерії, місце розстрілу оточувалися сильними збройними загонами німців і угорців, причому в оточенні, яке складалося з трьох кілець на відстані 150-200 м одне від одного, брало участь по тисячі німців і угорців.
Беззахисне єврейське населення зганялося тисячами під найсильнішою охороною і, проведене через оточення і коридори, утворені охороною, після роздягання догола або в одній білизні направлялося під ударами прикладів до ям, де все було готове до страти.
Біля ями лежав у касці з металевим нагрудником кат з кулеметом і довгими чергами косив приречених. Після двогодинної „роботи" кат поступався місцем іншому, а сам ішов до машини, де його чекали горілка, закуска, сигарети. Маленьких дітей кидали в ями живими, де вони задихались під вагою тіл. Хто намагався втікати, того наздоганяли кулі.
Після заповнення ям трупами розстріляних, їх засипали землею кілька разів.
Усього фашистами страчено в Кам'янецькому Бабиному Яру 85 тисяч єврейського населення.Загальні кількість жертв -267 чол з 92 сімей. Однак достеменно ніхто нічого не знав.
Після багаторічних пошуків вдалося знайти і м. Хмельницькому єдиного чемеровецького єврея - Вайсбяая Сеена Афоновича, який чудом вирвався з того пекла і вцілів. А було йому тоді 12 років. Семен Аронович і склав список загиблих чемеровецьких євреїв в кількості 491 чол. Це дало змогу відновити картину трагедії, скласти список злодіянь фашизму, поповнити книгу Пам'яті.
Найчисленнішою в районі була єврейська община містечка Лянцкорунь (нині с. Зарічанка). Вона нараховувала понад 1000 чоловік.
... Літо 1942 року. Ще задовго до світанку погожого недільного дня липня місяця карателі кільцем оточили містечко. І ось ранкову тишу обірвав перший крик і постріл ката. За свідченням місцевих жителів 1.1. Крижанівського, Н.І. Пукас, Н.Д. Трофимової, У.А. Олійник, нелюди вривалися у хати і вбивали всіх підряд. Дорослих євреїв та їх дітей вбивали у хатах, хлівах, стодолах, льохах, на подвір'ях та городах. Вирватися з приготованого кільця смерті було неможливо. Через кілька годин все скінчилось. Було наказано жертви цього злочину звезти у три великі кагатні ями (на території сучасного ринку) і засипати землею. Від жаху побаченого їздовий, який звозив тіла, втратив розум.
Так було винищене єврейське населення в краї, яке у свій час залишило помітний слід у розвиток економіки та культури району.
8 травня 2003 року завдяки проведеній роботі Хмельницькою єврейською общиною в присутності жителів села, учнів місцевої школи, гостей, відбулося відкриття пам'ятника розстріляним фашистськими катами євреїв. Голова ради Хмельницької обласної общини Семен Вайсблай, член ради єврейської общини Степан Ольшевський, учасник Великої Вітчизняної війни Аба Калінер, колишній в'язень гетто Ціля Ойфман (на кошти якої споруджено пам'ятник), присутні^поклали квіти до підніжжя пам'ятника та вшанували пам'ять загиблих.
Фашисти грабували населення, вивели з ладу сільськогосподарські машини, спалили господарські та житлові приміщення. Збитки заподіяні німецько-фашистськими варварами колгоспу ім. Паризької Комуни склали 16605754 крб, а збитки заподіяні селищу 31997413 крб.
За період окупації знищено 508 мирних жителів, вивезено на примусові роботи до Німеччини 154 жителі селища (по району 3125 чоловік).
Проти свавільства і насильства ненависного ворога піднялись жителі селища та навколишніх сіл. В селах Вівся, Лисогріка, Свіршківці, Цикова, Вишнівчик діяли підпільні групи.
З розрізених груп згодом виникає партизанський загін ім. Чапаєва.
Партизанський загін ім. Чапаєва виріс у бойову збройну групу на базі Чемеровецької підпільної організації, засновником і керівником якої був Й.І. Протоцький, член ВКП (б) з 1939 р. (до війни працював директором середньої школи в с. Кутківцях). Перша організаційна нарада підпільної групи відбулася 5 вересня 1941 року на квартирі у Й.І. Протоцького. На цій нараді був розроблений план дій групи і визначені методи боротьби з німецькими окупантами.
Своїм найближчим завданням підпільна організація ставила: перше -залучення нових членів, друге - підготовка групи до збройної боротьби з німецькими окупантами.
До складу групи в той час входили: П.С. Гаврисінський - безпартійний, до війни працював в райконторі зв'язку; М.І. Соцький - безпартійний; І.Р. Дунда -директор неповної середньої школи с. Бережанка.
Наприкінці вересня до підпільної групи приєднались тт. Берладін В.І., Морозевич Ф.А., Полудянк Л.М., Горошко В.П., Повар В.Д., Синишин В.Д., Масловський В.А.
У грудні 1941 року групі Потоцького вдалося зв'язатися з групою М. Тоскалюка, до складу якої входили Й.Й. Сирваровський, 1.1. Мельник, А.І.
До початку 1943 року група виростає у партизанський загін, який налічує 111 чоловік. На озброєнні загону в той час було: 64 гвинтівки, 39 автоматів, 5 пістолетів та ін.
Командиром партизанського загону ім. Чапаєва був М.Т. Тоскалюк, член ВКП (б), до війни працював завідуючим районним відділом народної освіти Чемеровецького району, комісаром - т. Сирваровський Й.Й., член ВКП (б), до війни працював редактором міської газети в м. Сміла Київської області, начальник штабу - т. Кравцов В.Г., до війни працював учителем неповної середньої школи в с. Івахнівцях.
Основною зоною діяльності загону були Чемеровецький, Смотрицький, Городоцький райони Кам'янець-Подільської області. Крім того, деякі дії партизанів (зокрема розповсюдження листівок) поширювалося і на деякі населенні пункти Густинського району Тернопільської області.
За час своєї діяльності загоном здійснено слідуюче: в селах Лянцкорунь, Почапинці, Кугаївці, Бережанка, Юрківці, Демківці, Івахнівці, Хропотова, Ямпільчик, Андріївка, Криків знищено 19 сепараторних пукнтів разом з майном, документами і 1 маслозавод.
У 14 селах знищені справи і документи сільських управ, телефонні апарати. Зруйновано 11 заготівельних пунктів, а завезені товари роздавалися населенню, або йшли на потреби партизанського загону.
Диверсійна група партизанського загону під керівництвом Т. Протоцького систематично руйнувала засоби зв'язку. Внаслідок цього зв'язок не працював в районі аж до приходу Червоної Армії.
28 жовтня 1943 року тт. Гамишев і Радомський підпалили залізничний міст між станціями Лісоводи - Вікторія. Рух поїздів був припинений на 4 доби.
Розшито залізничну колію на перегоні між станціями Закупне - Лісоводи. Рух поїздів припинився на цілу добу. Операцію проводили тт. пбтоцький, Гаврисінський, Кравцов, Мурава, Українець, Лисаківський , Кухаришин.
Наприкінці лютого 1944 року пущено під укіс ворожий ешелон, при цьому розбито паровоз і 32 вагони. Операцією керував т. Мельник 1.1., брали участь у її здійсненні тт. Повар, Чухрай і Струс.
6 січня 1944 року під керівництвом комісара загону т. Сирваровського було вчинено збройний напад на цукровий склад. Склад був підпалений, згоріло 400 тон цукру. Убито 3 німецьких офіцери, захоплено 5 гвинтівок і 12 гранат. Брали участь в операції тт. Кравцов В.Г., Мурава М., Протоцький 1.1., Горошко В.П., Гаєвський М.І., Кухаришин К.П., Гаєвський 1.1.
Весною 1942 р. група партизанів у складі тт. Мельника 1.1, Сироїжка А., і Гуменюка У.Л., вивела з ладу електростанцію виробництва „Сахкамінь", де
роботи надовго припинились. Вчинені напади на продовольчі склади німців. Вони здійснювались групою партизанів: тт. Мельником, Берладіним, Бабієм, Драгуном, Тушем, Сирваровським. Протягом 1942-1943 рр. з німецьких продовольчих складів партизани роздали понад 180 тон хліба.
Партизанський загін вів нещадну боротьбу із зрадниками Батьківщини. Були виявлені і розстріляні: таємний агент СД зрадник Думний, запеклий ворог Радянської влади Юрченко, німецький наймит Ведонько, староста с. Свіршківці і шеф Чемеровецького району. Спіймані і ростріляні 4 розвідники з банди власівців. Крім того, партизани затримали і передали радянській контррозвідці 16 зрадників.
25 березня 1944 року загін напав на відступаючу німецьку частину і вбив
25 солдатів і офіцерів. 23 березня 1944 р. здійснено напад на німецьку
автоколону "Штрале" і виведено з ладу 17 автомашин.
Партизанський загін ім. Чапаєва спирався у своїй боротьбі на постійну допомогу з боку місцевого населення. Лікарі М.А. Черненко, Ф.П. Горячий, В.П. Горошко організували у своїх квартирах госпіталі, де лікували поранених партизанів.
Жителі навколишніх сіл підтримували тісні зв'язки з загоном, надавали дійову допомогу партизанам продуктами, одягом, переховували їх. В с. Юрківцях активну допомогу партизанам надавав 1.1. Бабій, в с. Криків - М.І.
Колодій.
26 березня 1944 року партизанський загін ім.
Чапаєва з'єднався з
регулярними частинами Червоної Армії і брав участь у звільненні району та
селища від німецько-фашистських загарбників.
3 жовтня 1943 року на території Сатанівського та Чемеровецького районів діяв партизанський загін ім. Ковпака, командиром його був Сидоренко Федір Юхимович, який воював у з’єднанні С.А. Ковпака. За бойові заслуги командир був нагороджений орденом „Червоної зірки” і медаллю „Партизан отечественной войны”. Комісаром цього ж загону був Аксьонов Олександр Леонтійович - до війни служив заступником політрука 97 прикордонного загону. Начальником штабу був Дитятин Анатолій Іванович - старшина 22 прикордонного загону.
Загін налічував близько 100 бійців і здійснив чимало бойових операцій, проводив активну агітацію у ворожому тилу. За період бойових дій загоном ім. Ковпака було знищено 3 залізничних ешалони, підірвано 18 вагонів, 4 паровози, 3 залізничних мости, 22 автомашини, 4 мотоцикли і збито 1 літак, вбито близько 65 німецьких солдатів і офіцерів. В Сатанівському районі виведено з ладу електростанцію, розгромлено 2 шуцкоманди. Партизанами було зруйновано залізницю на дільниці Ярмолинці - Гусятин.
12 березня 1944 року відбулась командування загону ім. Ковпака та ім. Чапаєва, обговорювались завдання обох загонів.
Загону ім. Ковпака випало вести бої з відступаючими гітлерівськими частинами в районі Закупне-Гусятин і Сатанів-Закупне. Загін ім. Чапаєва отримав завдання допомагати вогнем регулярним військам в напрямку Закупне-Чемерівці-Кам’янець-Подільський.
Щоб зірвати відхід ворогові з Проскурова на Кам’янець-Подільський партизани обох загонів зруйнували 300 м залізничного полотна.
Біла села Романівка відбувся бій з фашистською колоною, яка намагалась прорватися до шосейної дороги Сатанів-Закупне. В бою було підбито 3 танки, спалено 4 автомашини, вбито біля 100 фашистів, розброєна велика група угорських та німецьких солдатів.
В районі Кренцелів партизани обстріляли легкову автомашину та захопили в полон німецького генерала з документами.
Це були останні операції партизан на території нашого краю після яких вони об’єдналися з регулярними частинами Червоної Армії і пішли дальше на захід громити ворога.
Чемерівці були звільнені радянськими військами 1-го Українського фронту 23 березня 1944 року. У чемеровецькій землі сплять вічним сном 1511 воїнів-визволителів. Серед них сини і дочки Росії, Білорусії, Середньої Азії, Кавказу. З поля битви не повернулися до отчого дому 6125 земляків.
За мужність і відвагу виявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками звання Героя Радянського Союзу удостоєнні генерал армії Іван Григорович Павловський, Антон Петрович Бринський, Олександр Давидович Головатюк, Олександр Кіндратович Коробчук і Василь Петрович Олійник.
За участь у Великій Вітчизняній війні 260 жителів Чемерівці і нагороджені орденами та медалями
Учні Чемеровецької загальноосвітньої школи встановили зв'язки із сім'ями загиблих воїнів, які брали участь у визволенні Чемерівців у березні 1944 р. Серед загиблих старший лейтенант танкіст М.О. Любимов з Москви, розвідник П.Е. Соколов з Кіровської області, Галина Селетова з Г.А. Бархудар'ян із Вірменії та ін.
Чемерівчани багато років підряд приймали гостей з різних куточків СРСР, які приїжджали віддати шану загиблим. Могила знаходилася у сквері біля райвійськкомату. Пізніше перенесена у парк Слави. Тут встановлено обеліск, який вінчає п'ятикутна зірка, а на чорних мармурових дошках вибиті прізвища всіх загиблих воїнів - 1548 чоловік.
Там же встановлені на п'єдесталах мармурові дошки, на яких вибито число загиблих воїнів по кожній сільській раді.
Саме тут у парку Слави кожного року відбуваються урочистості, присвячені пам'яті полеглих, Дневі Перемоги - 9 Травня.
Після звільнення селища від німецько-фашистських загарбників населення взялося за відбудову народного господарства. Особливо відчувалася нестача сильних чоловічих рук, а тому велика частина робіт по відбудові лягла важким тягарем на плечі вдів, жінок, дітей. У важких умовах проходила оранка та весняна сівба 1944 р. Через відсутність техніки, коней забур'янені поля орали коровами, а коли вони вибивались із сил, жінки підпрягалися самі. Важким було збирання та обмолот хліба. Зернові культури жали серпами та косили косами, в'язали в снопи, звозили на токи, а зимою обмолочували ціпами. Цукрові буряки копали копачами, на цукрові заводи возили возами.
З історії селища